 |
Create site free |
| Інститут політичних та економічних ризиків і перспектив » Публікації ІПЕРП » Політика |
В політиці ехо передує подіям. Григорій Ландау Фіаско певних політичних сил на виборах свідчать про суттєві прорахунки політтехнологів та, що найголовніше, про той факт, що у виборців нарешті з’явилася політична пам'ять. І деякі з них напередодні свого волевиявлення згадували про обіцянки, що надавали кандидати в минулому виборчому сезоні та проводили паралелі з їх виконанням. Така тенденція закономірна для країн Європи та Заходу. Проте в нашій країні це зародження доволі нового явища, яке з часом змусить політиків дещо відійти від безпідставного популізму, реорганізувавши його у популяризацію своїх управлінських рішень, що полягає не тільки у періодичності нагадування про себе у вигляді привітань зі святами, а й у правильності відображення власних рішень, тобто в підтриманні свого власного авторитету (управлінні репутацією). Більшість експертів запевняють, що управління репутацією політика - це складний та багатогранний процес, в якому обов’язково бере участь вся команда. Насправді ж найбільша складність цього процесу – синхронність роботи. Головне ж в роботі над підняттям авторитету – правильна реакція на дії опонентів та грамотно побудована послідовність дій, що зацікавлять аудиторію, чим збільшать її лояльність. При цьому для того, щоб викликати цікавість у суспільства, не обов’язково створювати ноу-хау, щось нове. Не чужими для аудиторії будуть і вдосконалені вже існуючі рішення. Головне – їх правильно донести до аудиторії, враховуючи позиційність та світогляд політика. Саме тому репутаційний менеджмент має будуватися індивідуально для кожного з політиків. Методи управління репутацією успішного політика для охоплення максимального числа прихильників з боку громадськості мають полягати не тільки в маніпуляціях суспільною свідомістю. Хибно «ставити» виключно на те, що більшість публіки не зможе правильно зорієнтуватися в умовах інформаційних потоків, ставлячи не на якість, а кількість повторень. В умовах свідомого виборця з політичною пам’яттю політик має протягом всього часу демонструвати одіозність (у гарному розумінні цього терміну) рішень, практичність поглядів та турботу про своїх виборців. Тобто сама система управління репутацією необхідна політику протягом всього часу своєї діяльності, при цьому методи мають бути більш радикальними, внутрішньо чітко окреслені, водночас зовнішньо спокійними та стійкими. Водночас не потрібно плутати з радикальністю кроків. Приміром тому може слугувати дії мера Ужгорода Сергія Ратушняка з приводу розгрому палатки кандидата в президенти України Арсенія Яценюка з різкими заявами про національну приналежність останнього. Своїм радикалізмом пан Ратушняк здобув тимчасову прихильність серед націоналістично настроєного населення міста, в очах інших же він втратив прихильність та авторитет, увійшовши в чіткі асоціації з шовінізмом, расизмом та фашизмом. Якщо припустити гіпотетично, що Ратушняк перейшов би в наступний тур виборчих перегонів, то аудиторія Яценюка ні в якому разі не підтримала би його і голосувала би не за іншого кандидата, а проти мера Ужгорода. Крім того, таким кроком Ратушняк, спозіціонувавши себе як шовініст, настроїв проти себе і ту частину аудиторії, що є громадянами України проте мають інше етнічне походження. Разом з тим і «перебір» позитиву буде також мати зворотній ефект. Так як доволі важко справдити завищені очікування та й згодом витримати критику нереально. Яскравим прикладом в цьому випадку може служити робота Віктора Ющенка на посаді Президента України. Зокрема, серед обіцянок, що були надані у грудні 2004-го року, він не виконав жодної. Результатом і став його дуже низький рівень довіри громадян на цьогорічних виборах. Репутаційне планування має починатися з сегментації аудиторії та розподілу роботи поетапно. За окреслені рамки кожного з етапів не слід виходити. Так як це в свою чергу може викликати роздратування та розчарування певних цільових груп. Необхідно вміло використовувати кожен зі своїх кроків, аби не наразитися на ґрунтовну критику опонентів, які, в свою чергу, будуть прикладати безліч зусиль для послаблення авторитету політика. Правильність реакції на критику є безумовною частиною управління репутації. В процесі створення низки заходів з реагування на критику опонентів необхідно, в першу чергу, враховувати психологічні настрої аудиторії, що вона буде сприймати як прийнятне, а що ні. Інколи конструктивна критика самого себе значно ефективніша ніж низка контраргументів опонентам. Наприклад, скандал з ремонтом приміщень Київської міської державної адміністрації. ЗМІ звинувачували керівництво КМДА у розкраданні коштів, що ціни на ремонти значно завищені, що мер, маючи дефіцит бюджету, вкладає величезні кошти в нікому непотрібні ремонти, тощо. Такі дії влади викликали сильне обурення громадськості. Разом з тим, всю цю критику могла спростувати лише одна правильно подана офіційна заява керівництва КМДА. «Ми розуміємо, що живемо в часи кризи, тяжкі часи для мешканців столиці. Але крок з ремонту приміщень викликаний не бажанням працювати в умовах топ менеджменту західних компаній, а тим, що нормальний зовнішній та внутрішній вигляд державних будівель – є доволі вагомим важелем в отриманні так очікуваних інвестицій для міста. Хто буде вкладати кошти в місто, в якому адміністрація своїми управлінськими рішеннями не може довести до ладу власне приміщення? Що ж тоді казати про місто в цілому? А інвестиції, як загальновідомо, суттєво підвищать рівень життя всіх жителів міста! Кошти з отримання інвестицій ми направимо на розбудову парків та скверів, підвищення кількості дотацій на міський транспорт, ремонт доріг, освітлення вулиць». В результаті реакція аудиторії була би не такою різкою та масовою. Існує безліч варіантів та інформаційних стратегій для зниження негативної настроєності населення до політика. Західні спеціалісти розрізнять 11 основних комунікаційних методів для спасіння репутації. 1. Відповідь аристократа: а) нічого не пояснюйте; б) не вибачайтеся. Варто застосовувати в тих випадках, коли критика є голослівною, без фактажу. 2. Не висовуватися. В рамках цього підходу потрібно говорити якнайменше, чекаючи, що інтерес ЗМІ буде переключений на щось інше. До такого кроку у листопаді вдалися політтехнологи Блоку Юлії Тимошенко, коли напередодні старту виборчої кампанії «розгорівся» скандал з педофілією та депутатами від БЮТ. Протягом тижня увага ЗМІ була переключена на епідемію свинячого грипу в країні. Хоча за даними Міністерства охорони здоров’я пандемія носила виключно сезонний характер та не перевищувала минулорічних показників. 3. Дзвінок адвокату. Цю стратегію використовують дуже рідко. Тільки в разі безпідставних звинувачень з боку негативно налаштованих опонентів та ЗМІ. В результаті у іншої сторони зникає агресія, а сама тема поступово затихає до часу винесення рішення в суді. 4. Звинувачення, погроза, приховування, спростування. В цьому плані може виступити прикладом деякі аспекти «помаранчевої революції». Коли напередодні винесення рішення Верховним судом України пікетувальники Майдану Незалежності столиці здійснили марш через місто до будівлі ВСУ, що транслювалося в прямому ефірі та чинило тиск на суддів. 5. Знайти іншого винуватця. У багатьох випадках зіграти вагому роль у виникненні кризи можуть дії інших людей, компаній, політичних сил. Ті, хто взяв на озброєння таку стратегію зазвичай виступають з наступними заявами: «Все було зроблено для виходу країни з кризи. Проте мені суттєво заважали дії опонентів», або «Причиною кризи стали не мої дії, а дії людей, що намагаються повернутися до влади та й надалі розкрадати країну», або «Саме вони винні в тому, що ми з вами опинилися в цій ситуації». Ризик використання даної стратегії полягає в тому, що вона часто викликає бурхливу реакцію з іншого боку. До того ж в разі висування безпідставних та бездоказових звинувачень, коли стануть відомі істинні факти, довіра до політика буде суттєво знижена. 6. Парувати удар та обеззброїти супротивника. Це варіації на тему пропагандиської реклами. В даному випадку використовуються методи популяризації та реклами з метою спростування звинувачень та відстоювання своєї точки зору. Стратегію часто використовують політики у спірних ситуаціях з прийняттям законодавчих та управлінських рішень. Наприклад, прийняття змін до Закону України «Про вибори президента України». Кожна з політичних сил, переслідуючи власні мотиви, використовують ЗМІ як елемент власної пропаганди, зазначаючи про необхідність або абсурдність прийняття даного законопроекту напередодні другого туру президентських виборів. 7. Небезпечний бізнес. Стратегія базується на тому факті, що більшість галузей потенційно небезпечні і рано чи пізно може статися катастрофа. Проте в даному випадку буде винна не влада, що мала контролювати рівень безпеки галузі, і не бізнес-корпорація, а фактор небезпечності галузі. Прикладом можуть слугувати постійні аварії на вугледобувних шахтах на сході України. За період незалежності України там сталося більше 20 аварій з людськими жертвами. Однак після обвалів ні одного разу у ЗМІ не фігурували представники влади, що мали контролювати рівень безпеки на шахтах, ні самі підприємці. Проте авторитет самої вуглевидобувної промисловості як галузі сильно постраждав. 8. Збіг обставин або «нам просто не пощастило». Ця стратегія призвана нагадати цільовій аудиторії про такі речі, як фатальний збіг обставин. Зокрема, підвищення аварій за останній час на автошляхах країни зумовлені погодними умовами та глобальним потеплінням, і аж ніяк не тим фактом, що не прибиралися вилиці від снігу. При цьому вулиці не прибиралися у зв’язку з великою кількістю опадів, а не тому, що влада нехтує галуззю місцевих автодорів та згадує про них тільки тоді, коли «сніг на голову впаде» в прямому значенні цих слів. 9. Не занепадати духом. Коли в результаті ДТП екс-мер столиці Олександр Омельченко збив на смерть людину на пішохідному переході, він повністю сплатив похорон та виплатив грошову компенсацію родичам загиблого. Увага ЗМІ після компенсації відразу відпала від колишнього політика, при цьому авторитет пана Омельченко сильно не постраждав. 10. Публічне принесення жертви. Прикладом цієї стратегії може виступити партія «Запоріжжя – наше місто». Батько одного з членів політичного руху вбив людину. Після того як факт злочину став відомим, керівництво партії виключило з лав своєї організації сина вбивці. 11. Дайте нам ще один шанс. В такому випадку керівник політичної сили публічно бере на себе відповідальність за певні дії своїх партійців та просить надати їм ще один шанс. Найяскравішим прикладом може виступити визнання Папою Римським Іоанном Павлом Другим гріхів інквізиції. Задача вищезазначених комунікаційних стратегій – відобразити багатогранність варіантів, що відкриті політикам, та послужити стимулом для подальших роздумів. Список стратегій не є вичерпним, а самі вони, по суті, є напівфабрикатами для формування інформаційної політики. В процесі аналізу потенційних ризиків в діяльності окремого політика або ж цілої політичної сили проробляється сценарій потенційної кризи (шквалу критики), для якого визначається відповідна інформаційна кампанія. При цьому можливо просто скласти невеличкий план, в якому будуть розписані хронометраж та послідовність дій при кожному окремому типі кризи. Саме правильність реакції на моменти «протистояння» критиці і є вирішальним фактором у сприйнятті громадськістю свого лідера, отримає він негативне чи позитивне забарвлення. Варто зазначити, що процес реінкарнації довіри аудиторії до себе більш енерго- та фінансово затратні. Крім того результат від поновлення прихильності громадян буде значно меншим, аніж в разі систематичного підтримання своєї репутації як правильного та необхідного суспільству діяча. Святослав Москалюк, ІПЕРП | |
| Категорія: Політика | Додав: admin (21.01.2010) | |
| Переглядів: 570 | Теги: | Рейтинг: 5.0/6 | |
| Всього коментарів: 1 | ||
| ||
